Human beings have a wonderful opportunity because of suffering. Instead of constantly resisting dissatisfaction, trying to sweep it under the carpet or lament and grieve about it and be pained by it, we should be grateful for it. It's our very best teacher. In fact you might say it is our only teacher, but unfortunately not everybody learns from it.

There are several ways of reacting to suffering. The first and common way is to blame someone else. That's the easy way. Everybody plays that game and it's childish. The second way of reacting to pain and dissatisfaction is to become depressed and get bogged down by it, indulging in unhappiness. The third reaction is being sorry for oneself, having the idea that one has all the suffering in the world. Nobody else has anything comparable, which is obviously untrue. When one is feeling sorry for oneself, one also expects others to commiserate. It doesn't work. Nothing is learned. Nothing is gained. Another way of reacting to suffering, is to grit one's teeth, suppress the emotions and pretend it hasn't happened. That too doesn't work, because pretending never works.

There is a fifth method and that is looking suffering squarely in the face and saying, 'Aha, My old friend's here again. What am I supposed to learn this time?'. That is right view. Suffering is our best teacher because it hangs on to us and keeps us in its grip until we have learned that particular lesson. Only then does suffering let go. If we haven't learned our lesson, we can be quite sure that the same lesson is going to come again, because life is nothing but an adult education class. If we don't pass in any of the subjects, we just have to sit the examination again. Whatever lesson we have missed, we'll get it again.

можливо хтось із вас чи ваших знайомих давно мріяв про маленького друга.
у вас є можливість здійснити вашу мрію, а заразом зробити добру справу.
мій знайомий підібрав котика, але не він, ні я не можемо лишити його собі (оскільки у обох вже є вдома по одному). це неймовірно милий пухнастик, чорного кольору з білими лапками. дуже чистий і охайний. добрий, милий, зі спокійним характером.

буду вдячна за будь-яку допомогу.
з мене кава, коробка в стилі "декупаж" та інше, що захочете :)

upd. може в жж є відповідні спільноти, куди можна написати?

а ви знали, що основною відмінністю класичної економічної теорії від кейнсіанської є те, що представники першої вважали, ніби "невидима рука" упорядковує ринкові відносини, і, власне, для вільного ринку природньою є саморегуляція, а другі виступали за активну інтервенцію держави в цю справі за допомогою фіскальних та фінансових механізмів?
я - ні. бо кожен студент-юрист (принаймні у мене на потоці) вважав справою честі прогуляти пару економіки :)

щойно пройшлась по вулиці. без маски. люди в масках дивились на мене з призирством підозріло :)

я чудово розумію, що більшість людей зараз можуть думати лише про ЦЕ.

водночас, всі розмови навколо ЦЬОГО, як то про дефіцит масок і арбідолу, карантин в зх. областях, нічні поливання Києва хімікатами з гелікоптерів і т.д. вже реально набридли (ну, блін. скільки можна??).

тому пропоную трохи розслабитись і посміхнутись (адже хороше здоров'я прямо пов'язано з емоційним станом людини. доведено лікарями). а в якості стимуляторів наводжу два дописи із своєї френд-стрічки, які порадували своєю оптимістичністю попри те, що стосуються ЦЬОГО.

... цікаві оппоненти з іншого табору: "в мене вчора був свинячий грип". "вчора цілий день ходила по магазинам, потім з подругою в кахфе сиділа, почувалася чудово, але ближче до кінця дня якось......втомилася. о 3 ночі зрозуміла, що у мене болять очі, здається шось в горлі.....якось не так, і ще - хочеться спати....... температура вже була сто тисяч, тиск 130 на 90, клізма не допомогла. викликала реанімацію. вони приїхали, без біоскафандрів, дали пігулки і поїхали. але я знаю що то були НЕ ТІ пігулки, адже вони навіть не захотіли слухати що вчора в маршрутці зі мною їхав гоп і пив ЛЬВІВСЬКЕ пиво. на ранок температури не було, спати не хотілося, але голова....здається якось щось не так. покидьки лікарі - ледь мене не вбили. дякувати богу я ЇЛА ЧАСНИК!!!!!"

by _dmitrov_

... Да, у меня есть насморк - утром от аллергии, вечером от перемерзания в Пирогово на съемках.
Так вот. Утром я чихнула в маршрутке....
Ёлки-палки... На меня НАКРИЧАЛИ, ОБОЗВАЛИ УБИЙЦЕЙ И ПОПЫТАЛИСЬ ВЫТОЛКНУТЬ НА УЛИЦУ.

by a_pasternak

будьте здорові!! :)

Якісно зроблений історичний фільм чи байопік хорош тим, що зацікавлює принаймні деяку частину аудиторії, вже після перегляду, дізнатись більше про певного героя, подію або ж цілу епоху, тим самим збагачуючи цю частину новими знаннями, а відтак виконує важливу пізнавальну функцію кіна.
Я, наприклад, переглянувши стрічку "Дівчина з сержкою із перлів" (це правильна українська назва для цього фільму?), познайомилась з картинами Яна Вермера. А "Приховане" Ханеке посприяло більш ретельному вивченню колоніальної політики Франції початку ХХ ст.

Фільм "Коко Шанель та Ігор Стравінський" я відношу до таких хороших фільмів. І це не враховуючи його безперечну художню цінність, прекрасне візуальне рішення та костюми (Лагерфельд - мастер, так).
Спершу я знайшла в інеті (і прослухала) кілька уривків з його творів. І от вчора добралась до біографії.
Тут я зроблю невеликий відступ і нагадаю, що в промо фільму акцент робився на тому, що це пристрасна любовна історія, котру двоє геніїв того часу пронесли ледь не через все життя.. якось так. Яким же було моє розчарування, коли почитавши трохи про цю пару, стало зрозуміло, що більшість фільму - вигадка. І, насправді, достеменно не відомо, чи взагалі був у цих двох роман...

Та я не довго сумувала :), бо натомість натрапила на фігуру іншої жінки, другої дружини Ігоря Стравінського, яка, власне, і була його музою, другом і коханням життя.
( Це - Віра де Боссе )

а порадьте мені, як не боятись їздити на авто. по вулицях. людних.
бо я сьогодні попрощалась з третім інструктором, і вже думаю, може мені просто "не дано" керувати автівкою?

кайфую.
дивлюсь програму Молодості і душа співає :))
звісно, цей фестиваль перестав бути "ковтком свіжого повітря", бо останні 4-5 років хороше не-американське кіно на широкому екрані можна досить часто побачити в Жовтні та Києві. плюс вечори французького кіна, фестиваль нового німецького та британського... і так, по мєлочі, в кіноклубах.
але ж тут все і одразу! :))
must see цієї Молодості - ізраїльські та аргентинські картини. а ще фільм про Гоголь Борделло.

а ви на які фільми збираєтесь?

я змінила юзерпік і вважаю, що це заслуговує на окремий пост в жж :))

Король скромним жестом показав на свою планету, на інші планети й на зорі.
— I над усім оцим ви владарюєте? — перепитав маленький принц.
— Над усім оцим,— відказав король.
Це ж був не лише абсолютний монарх, а ще і владар усенького всесвіту.
— I зорі скоряються вам?
— Та певно,— відказав король.— Вони відразу ж мене слухаються. Непослуху я
не терплю.
Маленький принц був у захваті від такої могутності. якби він мав таку владу, то милувався б заходом сонця не сорок три рази на день, а сімдесят два, а то й сто, і двісті разів, і навіть стільця не треба було б переставляти! Й сумовито згадавши свою покинуту планетку, зважився попросити короля:
— Я хотів би подивитись, як сідає сонце... Якщо ваша ласка... Звеліть сонцеві зайти...
— Якщо я звелю своєму генералові пурхати метеликом із квітки на квітку, або написати трагедію, або ж обернутися на морського птаха, а він не виконає мого повеління,— хто з нас буде винен, він чи я?
— Звичайно ж, ви, — впевнено відказав маленький принц.
— То ж бо й воно. Від кожного треба вимагати лише те, що він може дати, — мовив король.

я тут розмірковувала нещодавно про т.з. "останній шанс".
ну, це коли в однієї людини вже майже урвався терпець і вона подумки дає іншій останню можливість зробити_все_правильно.
так от, я подумала, що ця друга людина по життю майже ніколи не знає, що ось зараз вона використовує залишки кредиту довіри, останню можливість доказати, що вона чогось варта.
і це якось не правильно, як на мене...

тому, пропоную на законодавчому рівні зобов'язати людей інформувати другу сторону про те, що вони дають їй останній шанс :)

ви коли-небудь куштували сік зі смаком одеколону? я - так.
це морквяно-яблучний сік Миколаївського якогось там заводу.
бєє..

30 вересня 2009 р.

Нині вночі спалено ґалерею Гудімова на Волоській, де минулої п’ятниці в
рамках фестивалю «Остання Барикада» відбулася дискусія (зокрема за участи п.
Марії Маєрчик і «Критики» у моїй особі, адже за головні сюжети для
обговорення правили події навколо антології «120 сторінок содому» та
заборона фільму «Бруно») про гомофобію, нетерпимість і толерантність в
українському суспільстві. Тоді ж, у п’ятницю, після дискусії, вочевидь, ті
самі «тризубівці» (а може і «свободівці»), які напередодні намагалися
зірвати презентацію антології в книгарні «Є», вже було вчинили певний
погром, що його сьогодні завершено в такий спосіб.

Наразі медії, крім «Главреду», цей брутальний акт терору зиґнорували; нічого
немає і на сайті УНІАНу (як, власне, не було повідомлено і про п’ятничний
погром). Така прикра громадська байдужість напевно спонукатиме погромників,
які за вельми короткий час пройшли шлях від майонезу і товченого перцю до
побиття і підпалів, чинити щораз гірше насильство. Мусимо давати цьому раду,
і то негайно.

З огляду на пасивність ЗМІ, прошу всіх, мірою можливого, всіма способами
поширити цю інформацію, аби удоступнити її принаймні для культурної
спільноти.

Наперед дякую,
Андрій Мокроусов, Критика

Andrii Mokrousov,
Director & executive editor, “Krytyka” press
www.krytyka.kiev.ua // krytyka@krytyka.kiev.ua

якщо ви ще не бачили Манхеттенські короткометражки, то раджу швидко збиратись на перегляд, воно того варте). з огляду на факт, що зняти хороше 10-хвилинне муві в сто разів важче, аніж повний метр, можна з легкістю пробачити певні шороховатості певних стрічок і в підсумку сказати - якісно, красиво, цікаво.
ще приємно, що зал був забитий вщент і жодна людина не вийшла посеред сеансу).

і, щоб двічі не вставати, Місяць 2112 теж дуже достойний. при тому, що я ні разу не фанат фантастики, але сюжет чіпляє і, навіть, захоплює, плюс хороший саундтрек і гра актора (він там всього один, до речі), так що, теж раджу!

* мені здається неймовірно зворушливим, коли чоловік стоїть біля кінотетру з трояндою і у нього обручка на пальці. я як останній романтик вірю, що це він чекає на свою дружину)

мій діагноз - осінь (с)

ну, що ж. приймаю все як є.
беру книжку, вдягаю шалик та сонячні окуляри і йду ловити останні сонячні проміні.
вони вже не гріють, так?

а можна сумувати за тим, чого не було?

бувають восени такі вечори, коли сутінки огортають занадто міцно.
а холодне світло ліхтарів ще більше посилює меланхолію.
коли в голові вирує так багато ідей і думок. але пазл все ніяк не складеться.
і цей хаос загострює таке звичне почуття самотності.
яке своє присутністю вже не лякає, а сприймається як щось буденне.
щось дискомфортне, але буденне.
наче нежить.

і я знову думаю про те, що, можливо, хтось десь саме в цю мить відчуває те саме.

восени бувають такі вечори. але потім приходить ніч. а за нею ранок.
і все минається.
я знаю)

( ще )
м.Берувелла, Шрі Ланка

палац Розумовських


цитадель Батуринської фортеці


місцева собачка :))

якщо комусь не подобається архітектурне рішення Меморіалу жертвам Голодомору, то можу заспокоїти - буває гірше.

це памятник захисникам Гетьманської столиці 1708 року, знаходиться в Батурині.
залишу в спокої його концепцію (а точніше її відсутність, імхо) і звернусь до того факту, що, як на мене, поза мученика на хресті дуже нагадує "танець живота". чи це у мене щось із головою зором??



( подивитись ближче )